Здається, що нічого особливого ти тут не знайдеш. Тут не видно величезну скелю та спуск з неї, як у Валь д’Ізері, тут не висвітлюється ліхтарями могутній Саслонг, як у Валь Гардені, тут немає такого шаленого схилу, як в Адельбодені й тут не знімають фільми, в назві яких фігурує слово “снігове пекло”, але саме сюди щороку зі всього світу вже понад 30 років їдуть туристи та спортсмени. Перші для того, щоб побачити на живо змагання других на легендарній Гран Різа.
Цей схил був сконструйований і побудований, ще у 1966 році, але його не вдалось запустити вчасно, тому що долину Валь Бадія дуже пошкодила повінь, і місцевим організаторам довелось ще трішки почекати. “Великий розлам”, саме так перекладається Гран Різа українською – це по суті величезна полоса в лісі, яка використовувалась для того, щоб транспортувати деревину з високих гір до низу, до дороги, і саме в цій полосі була ще тоді побудована ця траса.
Що цікаво, Гран Різа з’явилась в календарі Кубку Світу лише через 20 років після того я була побудована. І при цьому перші змагання всесвітнього рівню в Альта Бадія були проведені не тут, а на схилі Альтен, що поряд з Гран Різою. Там був проведений тестовий Супергігант, але так как Великий Розлам веде саме в долину, і тут неймовірно комфортно організувати логістику і трибуну – було прийняте рішення проводить саме етапи Кубку Світу з гігантського слалому і саме на Гран Різа!
І ось починаючи з 1984 року, перед Різдвом весь гірськолижний світ звертає свою увагу саме на долину Валь Бадія та на класичний схил тут. “Якби мав можливість побудувати щось ідеальне, то це було б дуже схожим на Гран Різу”, – сказав нам американський спортсмен Рівер Радамус. “Цей схил є просто надзвичайним, він змушує тебе працювати багатьма різними способами, тут майже завжди ідеальний сніг і умови”.
Старт на висоті 1868 метрів над рівнем моря, одразу вихід в дуже крутий сегмент, потім швидка, але покручена середня частина, і нарешті вихід з лісу до фінішної швидкої зони. На Гран Різа потрібно вміти абсолютно все, і швидко стартувати, і вміти тримати темп на постійних змінах рельєфу, знати як і коли потрібно викинути лижі для того, щоб втратити мінімально мало часу на гостих поворотах, ну і звичайно мати витривалість для того, щоб пройти всю дистанції і фінішувати в долині, на висоті 1420 метрів.
“Гігантський слалом – це базова дисципліна для всього лижного спорту”, – сказав Ману Феллер після вчорашнього фінішу. А Гран Різа – це фактично ідеальний схил для гіганту, і спортсмени, які тут перемагають, можуть спокійно вважати, що вони стали кращими на найканонічнішому схилі планети. І перемогти тут двічі в кар’єрі, як це вдалось Крістоферсону – це щось неймовірне.
“На цьому схилі можна бути як третім так і сороковим”, – сказав вчора нам Адам Зампа, який в неділю відвбрався у топ-30, а сьогодні закінчив на 31 місці, і не мав можливості проїхати по Гран Різа вчетверте. І Адам був абсолютно правий! Патрік Форштайн, який вчора зупинився за один крок від подіуму сьогодні закінчив змагання лише на 32-ому місці, а самого Адама вибив зі змагань молодший брат, який на відміну від вчорашнього проїзду, сьогодні зміг зачепитися за чільну тридцятку.
Марко Одермат назвав свої відносини з цим схилом я “Little hate-love”, і напевно дійсно Гран Різу треба одночасно любити і ненавидіти, щоб досягнути тут результатів. Вчора швейцарець був на подіумі, а сьогодні вже з першого проїзду він примусив схил поважати себе, а не навпаки. В одну секунду від Марко вписалося лише п’ять суперників. І що найголовніше, на радість місцевій публіці, другим був Лука де Алепрандіні.
Те що робить Марко зі схилом, це просто якась магія. Настільки легко, спокійно і швидко пройти цю стіну здається не можливим, але Одермат все що візуалізував за закритими очима до старту тут же перетворював в реальність на трасі. Переграти швейцарця в цей день було просто нереально.
Але пройти етап хоча б поряд з Марко було можливим, і на радість місцевій публіці, італієць Лука де Аліпарандіні змін не просто в першій спробі показати достойний час, а й у другій підтверив, що сьогодні він не просто так на подіумі.
“Я в дитинстві мріяв стартувати на Гран Різі з першим стартовим номером, і сьогодні моя мрія збулась”, – сказав щасливий Лука після фінішу. Для нього цей подіум став першим в кар’єрі. І досягнути такого результату саме тут – дійсно неабияке досягнення.
Третім став німець Александер Шмідт, який недооцінив схил в Альта Бадія у першому гіганті, та пролетів повз ворота. Сьогодні він був значно обережнішим, і це принесло результат. Одна секунда та дев’ять сотих програшу і третя сходинка у німецького слаломіста.
Вчора я писав, що французам потрібно щось змінювати, по-іншому готувати лижі, чи взагалі по-новому підходити до змагань. Але кардинально змінити нічого не вдалось. Февр – дев’ятий, Муффа–Жанде – 17-ий, а Алексіс Пінтуро, який після фінішу зізнався, що з боротьбою за Великий Кришталевий глобус певно все для нього зрозуміло, став лише вісімнадцятим…
Два фантастичних дні у Альта Бадія позаду. Багато хто з спортсменів, нарешті отримає 4-5 днів відпочинку, які їм дійсно потрібні. Але спеціалісти по слалому поки що на Різдвяні канікули не їдуть, тому що вже 22 грудня у Мадонна ді Кампільйо, що буквально в 3 годинах дороги від Альта Бадії та Валь Гардени відбудеться вечірній, щорічний і дуже видовищний слалом.
Саме туди відправились і ми. Тому давайте перемикатися з однієї суперканонічної гонки на іншу. Почуємось з Мадонни!
Інна Волочай та Віталій Волочай, спеціально для Sporthub.Media, Альта Бадія, Італія
You must be logged in to post a comment Login