Нове покоління чоловічого гірськолижного спорту

by Inna Volochai

В гірськолижному спорті, як і в будь-якому іншому, є таланти, які починають розкриватись чи не з перших кроків (в нашому випадку, на лижах). Такі як Марко Одерматт. Якого після перемог на юніорському рівні не могли дочекатись на дорослому Кубку Світу. І остерігатись, адже мало не з першого ж сезону швейцарець почав “виносити” авторитетів. Цього унікума ми виносимо за дужки. Проте далеко не завжди титуловані юніори стають успішними на дорослому рівні. Візьмемо того ж Рівера Радамуса, який тримався на рівні з Марко в тінейджерські часи і якому досить нелегко наразі чіплятись навіть за десятку на дорослому рівні. Або Алекса Віньяцера, в якого найбільш стабільний результат останніх сезонів  –  DNF

Буває і рівно навпаки: спортсмени, які не особливо вирізнялись здобутками в молодших категоріях, раптом з ноги вламуються у вищу лігу.

В першу чергу це стосується 22-річних норвежців Лукаса Браатена і АтЛіе МакГрата, які протягом двох останніх сезонів (трьох, включаючи поточний) ставлять на вуха всю гірськолижну екосистему. Вони не просто увірвались в еліту і злились з нею, вони задають нові тенденції і кидають виклики, як один одному, так і більш іменитим та досвідченим спортсменам. Вони вчаться, переймають їх досвід і в той же час не бояться шукати нові підходи і розширювати горизонти, і це стосується не лише скі-рейсінгу. 

І це круто! Про цих двох можна писати багато, але ця стаття – продовження теми новачків, а Браатен і МакГрат уже встигли стати такими собі селебріті. Тож перейдемо до молодих і зелених. 

Італійці Філіппо делла Віте та Джованні Францонні на рік молодші за норвежців, але мають за плечима більше здобутків на юніорському рівні. Перший – діючий віце-чемпіон світу в гігантському слаломі серед юніорів. Другий – за два попередніх юніорських  Чемпіонати Світу виграв золото в швидкісному спуску й альпійській комбінації, золото та бронзу в супер-гіганті та срібло в гіганті. 

Як і норвежці, молоді італійці разом тренуються, ділять кімнату на зборах та змаганнях і неодмінно челленджять один одного. Обидва наразі роблять ставку на гігантський слалом і називають своїми кумирами Теда Лігеті, й обидва дивляться на Браатена й МакГрата, як на успішний приклад для наслідування, за якими можна тягнутись і з якими можна тягатись! Маючи у команді таких досвідчених наставників, як Лука ді Аліпрандіні та Домінік Паріс, вчорашні юніори намагаються перейняти все найкраще і виробити свій власний стиль. 

Але так само як Браатен і МакГрат, делла Віте і Францоні абсолютно різні між собою, як інь і янь. Піппо чимось схожий на Лукаса: такий самий запальний, ризиковий, трішки зухвалий і дещо неорганізований. У Джованні, в свою чергу, багато спільного з АтЛіє: він також системний, дисциплінований, більш консервативний і досить скромний. І цим вони ідеально один одного балансують! Втім, паралелі на цьому не закінчуються)

Феліппе делла Віте виріс у Бергамо і з дитинства захоплювався футболом і тенісом. Гірськолижний спорт йому приносить відчуття куражу, і не лише від самого процесу, але й можливості подорожувати, змагатися проти вчорашніх кумирів; проте він сприймає скі-рейсінг лише одним із проявів своєї особистості. Обожнює тусуватись із друзями і заводити нових, слухати музику, зокрема реггетон перед стартами, і вважає піццу найкращою стравою у Всесвіті. В попередніх сезонах отримував необхідну змагальну практику на Кубку Європи, в основному в гігантському слаломі з кількома подіумними результатами, і меншою мірою в слаломі спеціальному. В Кубку Світу дебютував у гіганті на Гран Різі два роки тому, яка принесла йому в минулому місяці 13-те і 17-те місця і 34 очки в залік на додачу до тих 22-х, які він здобув за 12-те місце у Валь-д’Ізері і тепер йде на 15-й сходинці видового заліку (найкращий з італійців). А вболівальники можуть пригадати його виступ в Бансько в лютому 2021, де юний талант зі стартовим 44-м номером прорвався у другу спробу і показав на ній другий кращий час, що дозволило йому посісти 16-те місце.  

Джованні Францоні родом з містечка Манерба, що на західному березі озері Гарда. З дитинства мама завантажувала в сімейне авто два дитячих крісла і дві пари дитячих лиж і всю зиму возила їх із братом-близнюком в Мадонна ді Кампільйо на покатушки.  

Зрештою, сім’я переїхала в Карізоло, ближче до тренувальної бази, звідки в Мадонну можна було дістатись підйомником. 

Джованні згодом почав навчатись в Брешії, їздити по змаганням, а брат залишився  працювати інструктором і часто допомагає з розбором проїздів. По закінченню зимового сезону вони полюбляють займатись кайт-серфінгом на озері Гарда, а також стежити за Формулою-1 і разом вболівати за Феррарі і Шарля Леклера.

До того, як сконцентруватись на Білому Цирку, Джованні виступав у Кубку Європи, виграв генерал і dbljdbq залік у супер-гіганті, і встиг показати себе на домашньому Чемпіонаті Світу у Кортіні, здобувши 14-те місце у гігантському слаломі і 23-тє у комбінації. З тих пір переніс травму ключиці і кілька операцій, але не вилітав з тренувального процесу надовго. В Кубку Світу вперше був заявлений разом з Піппо у Альта Бадії позаминулого сезону, а перші очки отримав в Адельбодені в гіганті і Венгені в супер-гіганті минулого січня. В цьому сезоні може похвалитись результатами на страшній і складній майбутній олімпійській трасі у Борміо: 26-м у даунхілі й 22-м у суперджи.

Ісайя Нельсон та Бен Річчі – представники нового американського покоління гірськолижників, які тренуються разом з Рівером Радамусом, Люком Вінтерсом та іншими представниками досить чисельної американської збірної. 

Ісайя Нельсон – 21-річний універсал, що все ж більше тяжіє до швидкісних дисциплін, діючий Чемпіон Світу серед юніорів в супергіганті. Ісайя родом із Міннесоти, а у тамтешніх лижників один шлях  –  Buck Hill Ski Team, де всім заправляє легендарний тренер Ерік Сейлер (досі, у 97 років!), як його називають “Йода скі-рейсінгу” та “Чарівник із Бак Хілл”. Сейлер тренував ще батька Ліндсі Вонн і був її першим тренером, що відкрив світу талант найуспішнішої американської даунхілістки; в різні роки під його наставництвом виросли Крістіна Кознік, Пола Мольцан, Таша Нельсон (тітка Ісайї), і власне, сам Ісайя. 

Тренуючись за програмою Еріка, Нельсон потрапив у збірну фактично зі школи, оминувши етап навчання у лижній академії.  

Вигравши юніорський Чемпіонат Світу  і показавши хороші результати на тестових заїздах перед початком сезону, Ісайя виборов слот від збірної на стартовий етап у Зольдені. У дебютній гонці Кубку Світу Нельсон не відібрався у другу спробу. Після чого продовжив виступи у Кубку Європи та НорАмі. Але ми однозначно ще побачимо молодого таланта на майбутніх етапах Білого Цирку.

Американець мріє позмагатись із кращими з кращих, зокрема Хенріком Крістофферсеном, якого називає своїм кумиром, тому що “he’s a fun skier to watch.”

А поки продовжує відточувати майстерність на схилі і за його межами, займаючись велоспортом і маунтінбайкінгом, вейк-серфінгом та водними лижами, зробленими власноруч в комплекті з гірськолижними черевиками.

Бенджамін Річчі – 22-річний слаломіст, який також їздить гігант і комбінацію. Позаторік, коли Бен став Чемпіоном Світу серед юніорів у слаломі, чого з командою Сполучених Штатів не траплялось два десятка років, йому зателефонував у прямому ефірі по відеозв’язку зі студії Стів Найман, який тоді працював на американському телебаченні, поки заліковував травму. І запитав, чи не збирається той піти по його стопам, після виграного слалому на юніорському ЧС стати даунхілістом, на що молодий тіммейт відповів запереченням. Так, саме потужний двометровий Стів Найман і був тим “останнім американцем”, якому вдалось у 2002 році взяти юніорський слаломний титул.

Річчі виріс у містечку Віллістон, штат Вермонт. Його сім’я переїхала у Вейтсфілд, аби Бен міг навчатись у Green Mountain Valley School, на базі г/л курорту Шугарбуш (другий за величиною після Кіллінгтону). І хоча його рідні зовсім не вихідці з гірськолижної династії, він неодноразово їм висловлював вдячність за те, скільки зусиль вони доклали, щоб він міг зосередитись на спортивній кар’єрі. 

Тренуючись на схилах Зелених Гір (відгалуження північно-східного хребта Аппалачів), Річчі завжди був оточений висококласними спеціалістами, що сприяло швидкому прогресу. Крім того, практика на жорсткому і більш швидкому, аніж на Заході, Вермонтському снігу також давала йому певну перевагу.

Свій шлях на великій сцені Бенджамін почав у 2019 році, коли виграв НорАм у слаломі, забезпечивши собі місце у старт-лісті на Венгенському етапі. Хоча перші очки прийшли у січні минулого року в Шладмінгу  – стартуючи з 44-м номером і показавши 11-й кращий час по першій спробі, американець напомилявся на другій і доїхав з 23-м сумарним результатом. І на наступному ж етапі у Гарміші показав поки що кращий свій результат – 20-й.

Хоча досі найкращим виступом на дорослому рівні можна вважати 13-те місце на минулому Чемпіонаті Світу у Кортіна д’Ампеццо.  

Якщо Бенджамін не катається на лижах, він неодмінно крутить педалі велосипеда. Його також можна застати за грою в баскетбол (його улюблені атлети – Кевін Дюрант і Кобе Браянт). Або за грою в PS4. Крім того Річчі встигає волонтерити в організації Golden Huggs Rescue, яка займається пошуком домівок для безпритульних собак. 

За ким ще варто приглянути в цьому сезоні? За 21-річним норвежцем Александром Стен Оллсеном  – діючим Чемпіоном Світу серед юніорів у гігантському та спеціальному слаломі. Талановитий і амбітний молодий атлет із Осло захоплюється також футболом і творчістю Тупака Шакура й потроху починає почуватись своїм у дружній команді вікінгів. В минулому сезоні виграв слаломний титул на Кубку Європи і набрав перші очки у фіналі Білого Цирку, де одразу заїхав у топ-10 в гіганті, повторивши цей результат на останньому етапі у Гарміш-Партенкірхені уже в слаломі. Маючи в активі також топ-20 у Валь д’Ізері, йде 18-м у слаломному заліку, вище за МакГрата і Фос-Солевага, все впевненіше закріплюючись у богемній лізі. 

У 21-річного австрійця Лукаса Ферштайна схожа ситуація з його співвітчизницею Магделеною Еггер, про яку йшла мова у попередній статті. Титул минулорічного Чемпіона Світу серед юніорів в гігантському слаломі (а також срібного призера в супер-гіганті) дав йому право потрапити на фінали Кубку Світу у березні того ж року. В тій дебютній гонці Лукас фінішував з 19-м часом у своїй “золотій” дисципліні, та після першої ж невдачі на старті наступного сезону в Зольдені, автрійські тренери відправили молодого спортсмена доточувати навички в Кубку Європи. Заїхавши там кілька разів на подіум в гіганті і супергіганті, Ферштайн знову повернувся у Білий Цирк, але з тим же результатом DNQ на всіх етапах з гігантського слалому в новому сезоні, починаючи із Зольдена. А от пекельна траса супер-гіганту у Борміо прийшлась молодому австрійцеві до душі: на ній Лукас заробив свої перші 4 очки за 27-ме місце у видовий залік. Тож, можливо, наставники збірної передумають ліпити з нього нового Марселя Хіршера, а почнуть готувати заміну Маттіасу Майєру, який, як ми добре памєятаємо, саме перед тим етапом гримнув дверима і лишив вакантне місце у автрійській швидкісній команді?