Емоційний старт Чемпіонату Європи з легкої атлетики: Україна здобула першу медаль

Перший день Чемпіонату Європи з легкої атлетики завжди цікавий для глядачів, хвилюючий для спортсменів та тренерів і серйозна перевірка для організаторів. І цей день був дійсно захопливим. Хоча, якби не феєрія на фініші ходьби, враження могли б бути зовсім іншими. Україна здобула першу медаль, що змінило емоційний фон змагань. Але давайте про все по черзі.

2024 рік — це Олімпійський рік, і це вже впливає на Чемпіонат Європи. Багато спортсменів, які мають незначні проблеми зі здоров’ям, пропускають цей чемпіонат, зокрема й титуловані українці. Не захищатиме свій титул Чемпіонки Європи у потрійному стрибку Марина Бех-Романчук, яка досі не відкрила літній сезон і лікує травму стопи. “Зараз головне відновитися, ми активно працюємо з тренерами і фізіотерапевтами, і я буду з усіх сил намагатися до кінця червня не просто залікувати пошкодження, а й кілька разів стартувати у липні, щоб мати змагальну практику перед Іграми”, сказала Марина перед стартом чемпіонату. Також у Римі не буде Вікторії Ткачук та Андрія Проценка, які здобували нагороди 2 роки тому у Мюнхені, тому наша збірна, хоч і дуже чисельна, але шансів на медалі більше не стало.

Щодо Риму. Чемпіонат проводиться на Стадіо Олімпіко, легендарному стадіоні, який приймає домашні матчі “Роми” та “Лаціо”, фінали Кубка Італії з футболу і приймав у своїй історії безліч різних турнірів, матчів та змагань. Історична споруда — це безсумнівно, але історичність тягне за собою й інші проблеми. Ця арена стара. Дуже стара. Підтрибунні приміщення, місця на трибунах, сектори для преси, туалети і навіть пункти продажу пива і їжі нагадують, що цьому стадіону 96 років. Наприклад, монітор на моєму робочому місці не працює, тому що у ньому просто заіржавів вхід для трансляційного кабелю, і італійські волонтери не можуть з цим допомогти.

Окремого абзацу заслуговують італійці. Я не знаю, як ці люди колись побудували величну Римську Імперію, але враження таке, що сучасні римляни не мають жодного відношення до тих римлян. Бардак у всьому, ніхто не розуміє, куди йти можна, а куди не можна. Від сили 5% волонтерів і організаторів розуміють щось, крім італійської мови, і навіть ті, хто розуміє, ламаються на найпростішому питанні типу “А де журналісти можуть розмістити камери для включення в прямий ефір”. У порівнянні з Мюнхеном 2022 і Будапештом 2023 це зовсім погано. Ну, побачимо. Можливо, далі по чемпіонату вони зрозуміють, що робити.

Давайте трохи про спорт. Бо є кілька цікавих спостережень. По-перше, сектори для горизонтальних стрибків відділені від доріжок і загального стадіону високим помостом. По інший бік від фінішної прямої, вздовж трибуни, організатори побудували поміст, висотою певно метри 3 над рівнем доріжок, і саме на ньому проходять змагання у стрибках у довжину і потрійних. Наші стрибунки, які вчора подолали кваліфікацію і вийшли в фінал, відзначили, що стрибати в таких умовах дуже незвично, тому що цей поміст фактично відпружинює, коли набираєш швидкості, і якщо цю амплітуду впіймати, то результати можуть бути дуже пристойні. Анна Красутська та Ольга Корсун стрибнули 14.00 і 13.99, що для обох є дуже непоганим результатом, і вони у фіналі претендуватимуть на топ-8, а якщо відпружинить гарно, то й на вищі місця.

По-друге, це змагання не на стадіоні. Ходьба на 20 кілометрів фінішувала на стадіоні, а це відбувається не дуже часто на чемпіонатах, і сама дистанція пролягала по території Олімпійського парку, навколо тренувального стадіону з дуже красивими статуями і класними краєвидами. Зазвичай спортивна ходьба — це дуже важкий вид легкої атлетики для перегляду. Десь на якійсь вулиці малюють коло в 1 кілометр і спортсмени кружляють 20 разів. І дивитися це, і коментувати — дуже важко. Тут теж було 19 кіл по кілометру, але вони були не у формі овалу, а у формі кількох віражів, і мало це дуже класний вигляд, як на живо, так і в трансляції. Ну і сама гонка подарувала вболівальникам стільки емоцій, що не скоро забудеться.

Фавориткою була місцева ходунка Антонелла Пальмісано, вона в підсумку і виграла перше золото чемпіонату. Приблизно за 12 кілометрів до фінішу на ривок Антонелли ніхто не зміг відповісти, і італійка спокійно крокувала до перемоги. Срібло виграла ще одна представниця господарок, Валентіна Траплетті, але це все було не так цікаво, як битва за бронзу. Як я раніше згадував, фінальне коло дистанції спортсменки долали по стадіону, і за 400 метрів до фінішу, іспанка Лаура Гарсія-Каро мала запас над українкою Людмилою Оляновською десь у 25 метрів. Для спортивної ходьби це вічність. Іспанка отримала прапор від когось з тренерів і фактично святкувала на стадіоні медаль. Допоки не зрозуміла, що Людмила її наздоганяє, і зрозуміла це Лаура приблизно за 2 метри до фінішу. У ходьбі немає дзеркал заднього виду, на останніх метрах спортсменки зазвичай навіть периферичним зором нічого не помічають, але дуже добре бачать те, що перед ними. І перед Людмилою була суперниця і бронзова медаль. “У мене вдома вже немає місця для дерев’яних медалей, мені тут була потрібна бронза, і коли я вийшла на стадіон та побачила спину іспанки, я зрозуміла, що у мене більше сил, і я зможу її випередити”, – сказала у коментарі для Суспільне Спорт бронзова призерка Євро-2024.

Це було круто! Один з найбільш емоційних фінішів, які я бачив або коментував. Браво!

До речі, це зарядило і інших членів збірної. Ярослава Магучіх у флеш-коментарі сказала, що вона дізналася про бронзу Оляновської перед стартом у кваліфікації, і це її надихнуло спокійно виступити у секторі. Чемпіонка Європи у стрибках у висоту змусила похвилюватися вболівальників, тому що вийшла на змагання з пов’язкою на стегні і, очевидно, мала деякі проблеми. Після кваліфікації Ярослава підтвердила у коментарі для Суспільне Спорт, що дійсно вона відчула біль ще у неділю в Стокгольмі, і ці чотири дні між змаганнями були досить складними, і в якийсь момент здавалось, що вона пропустить Чемпіонат Європи. Але тепер все добре, і українська чемпіонка в неділю ввечері буде захищати свій титул.

Взагалі перший день вийшов відносно спокійним, два золота у Італії можливо таки заманять людей на трибуни на вихідні, тому що в п’ятницю публіки на трибунах Стадіо Олімпіко було дуже мало, ми отримали першу нагороду для України, і подивилися на кілька сенсацій штибу перемоги Ірландії у змішаній естафеті 4 по 400 метрів.

Слідкуйте за Чемпіонатом Європи, далі буде лише цікавіше!