Герої Трьох Долин 

by Inna Volochai

Цьогорічний Чемпіонат Світу у Куршевелі-Меріб’єлі приніс багато сюрпризів і несподіванок, для когось зі знаком “плюс”, для когось зі знаком “мінус”. Зупинемось на позитивному і розберемось, чи справді воно настільки неочікуванe.

Виступ збірної Канади – це суцільний мед чи, радше, кленовий сироп, який міг бути ще солодшим, якби Валері Греньє не зіпсувала перший заїзд у гіганті. Але свою медаль вона взяла у команді. Але і тут не обійшлось без ложки дьогтю: травмованого напередодні у Кортіні Тревора Філпса довелось терміново замінювати на не зовсім технаря, точніше, зовсім не на технаря Джеффрі Ріда, котрий любить підтролювати свого старшого брата Еріка, за те що той соромить родинне насліддя “повільними” дисциплінами. Тут можна було б зачепити тему Crazy Canucks, найяскравішим швидкісником якого у 70-80 був їх батько Кен Рід і яке зараз активно відроджується в новій генерації, представники якого Джеймс Кроуфорд і Камерон Александр уже стали героями цього Мундіалю. Але залишимо це на наступний раз.

Країна кленового листка виставила команду з 13 представників різних її гірськолижних провінцій (а такі там майже всі), які доповнили чотирма нагородами добірку із 29-ти медалей за попередні 46 чемпіонатів. І за рахунок двох золотих вийшли на 5-те місце у загальному заліку, обійшовши таких граднів як Австрія, Франція та Німеччина. Одну з них взяв вищезгаданий Джеймс Кроуфорд – нехай у супергіганті у нього не було перемог, але були подіумні результати в минулому сезоні; та й у цьому канадієць явно демонстрував набір форми подіумами в даунхілі і змушував з ним рахуватись після вдалих тренувальних проїздів на L’eclipse.

А от золото Лоранс Сен-Жермен дійсно здивувало багатьох. Та й її саму, атже 28-річна слаломістка не розуміла, як поводити себе перед нагородженням, оскільки до того навіть не заїжджала у топ-5

І це те, про що вона запитала у Лени Дюер, з якою вони разом очікували на розв’язку гонки на фініші – з якого боку їй ставати на подіумі. На що досвідчена німкеня, уважно спостерігаючи за проїздом Мікаели Шифрін і побачивши 0,59 на червоному фоні, відповіла: “Що ж, тепер ти стоятимеш посередині”

Найкращим попереднім результатом у кар’єрі Сен-Жермен було шосте місце на дебютному Чемпіонаті Світу в Оре 2019 (найвище з тих, які канадійки показали на тій першості), який Лоранс повторила у Леві в грудні 2020.

Її другий ЧС в Кортіні був менш успішним: Сен-Жермен задовільнилась тоді 17-м місцем; і такому ж опинилась і на Зимових Іграх в Пекіні, чим трохи погіршила свій попередній здобуток в олімпійському дебюті у 2018-му, коли фінішувала 15-ю. У топ-15 слаломного рейтингу закінчила і минулий сезон здобувши очки у семи гонках. 

А в останньому слаломі перед цим Чемпіонатом Світу в Шпіндлерувому Млині канадійка впритул підібралась до свого кращого результату і фінішувала на сьомій позиції. Що додало їй впевненості і мотивації продовжити свій прогрес. 

“Переглядаючи і аналізуючи відео, я розуміла, чого мені не вистачає і дійсно докладала багато зусиль, щоб підтягнути ці моменти. Я чітко знала, що маю зосередитись на своєму проїзді і думати не про результат, а про те, що потрібно зробити, аби це принесло хороший результат” 

Результат, якого досягла Сен-Жермен у Мерібьєлі, був недосяжним для канадських слаломісток більше 60-ти років: востаннє золоту медаль в цьому виді гірськолижного спорту здобувала Енн Хегтвейт на Зимових Олімпійських Іграх 1960 року, коли вони рахувались і як Чемпіонати Світу.
Якщо говорити про інші дисципліни, то останньою канадійкою, що брала золото Світової Першості, була Мелані Туржон, яка виграла даунхіл у Сент Моріці рівно 20 років тому у 2003.

І з цим ім’ям багато що пов’язує землячку Сен-Жермен. Атже ним підписані всі шоломи Лоранс і на схилі імені Мелані Туржон у Монт Сент-Анн у Квебеку вона тренувалась все своє дитинство. І саме зустріч з кумиром – триразовою учасницею Олімпійських Ігор і Чемпіонкою Світу – запалила змагальну іскорку в маленькій гірськолижниці.

До того Лоранс, яка виросла в сім’ї могуліста-професіонала і затятої любительки гірських лиж, відвідувала лижну школу більше задля соціалізації – за компанію з братом і заради серії Різдвяних Кубків M&M  – їй більше подобалось співати колядки на схилі, на фініші якого чекала необмежена кількість пакунків з відомими кольоровими драже, аніж якісь там медалі.

Не надто амбіційна юна спортсменка була відрахована з національної програми розвитку і прийняла рішення вступити до Університету Вермонту, як і її брат, втім не полишаючи надій потрапити до національної збірної. Здобуваючи ступінь з копм’ютерних наук паралельно виступала у NCAA (університетській лізі) і NorAm (північноамериканському аналогу Кубку Європи) і до березня 2015 мала достатній рейтинг для відбору в Канадську Альпійську команду Б. 

Дебютувавши наприкінці того ж року в Кубку Світу у Аспені і одразу ж здобувши перші очки і таким чином закріпившись у збірній, Лоранс залишилась вірною своїй роботі мрії і подалась на біомедичну програму Монреальського Політехнічного Університету Квебеку аби мати можливість по закінченню спортивної кар’єри розробляти роботизовані протези для людей з обмеженими фізичними можливостями. 

Академічне навантаження, звісно, потребує вправного тайм-менеджменту, але разом з подругами по збірній Алі Нульмаєр і Амелією Смарт вони навчились поєднувати навчальний і тренувальний процеси.  Особливо зблизив їх пандемічний період, коли в міжсезоння команда готувалась у закритому режимі десь у чорта на рогах, будучи ізольованими і орієнтуючись виключно на власний рівень  – як виявилось досить сильний і конкурентоспроможний. Атже найбільш стабільним і успішним для Лоранс став якраз сезон 2020-21, який вона розпочала зі згадуваного 6-го місця в Леві і потім ще тричі заїжджала у топ-10; закінчивши на 8-мій позиції слаломного рейтингу.

Незважаючи на нестачу фінансування, молода і дружня команда прогресувала і показувала непогані результати. Та перед початком цього сезону склад дещо скоротився: у німецьку збірну перейшла перспективна Ронні Ремме. Поклала лижі на полицю і досвідчена Ерін Мєльжинскі, яка до останнього залишалась душою технічної збірної, в той час як Марі-Мішель Ганьйон (в мирнулому теж слаломістка) фактично єдина представляла Канаду у швидкісних видах, поки Валері Греньє відновлювалась після жахливого перелому, отриманого на тренуванні швидкісного спуску ЧС в Оре. 

У медіа-зоні після супер-гіганту (ще до всіх успіхів канадської команди) ми запитали Марі-Мішель Ганьйон, яка після цього сезону завершує професійну спортивну кар’єру, чи спокійна вона за долю збірної. На що та з позитивом відповіла: “О так, абсолютно, у нас дуже талановите підростаюче покоління і я певна, воно себе невдовзі проявить!”

До “невдовзі” залишалось менш, ніж 24 години